Сергій Горбачов про кібербулінг: куди звертатися та як протидіяти
Важливо, щоб постраждалий не соромився поділитися своїм болем із батьками, друзями, близькими людьми.
Під час карантину діти частіше ніж будь-коли користуються різноманітними ґаджетами. Вони забезпечують доступ не лише до дистанційної освіти, але й до розваг. Тому не потрібно забувати, що безпека дитини в Інтернет-мережі має бути на першому місці.
На жаль, випадки #кібербулінгу в Україні – не рідкісне явище. І більшою мірою через те, що частина батьків не сприймає це явище серйозно (або думає, що з їхньою дитиною такого точно не трапиться), а інша частина не вважає за потрібне порушити названу проблему у розмові зі своїм чадом. Звісно ж, коли ситуація загострюється, постає питання, як з цим всім боротися і куди звертатися по допомогу.
Освітній омбудсмен України Сергій #Горбачов на своїй сторінці у фейсбуці опублікував пост, присвячений темі цькування в Інтернеті.
Користування засобами електронної комунікації може приносити не лише користь, а й загрожувати життю та психологічному і фізичному здоров’ю дитини, завдати шкоди її репутації, принижувати честь та гідність.
Якщо в мережі про дитину систематично поширюють чутки, підробляють та викладають образливі фото та відеоролики за її участі, погрожують через соціальні мережі – це означає, що дитина стала жертвою кібербулінгу – булінгу, який відбувається в онлайні або засобами електронної комунікації.
На жаль, #кібербулінг як вид булінгу також наявний у закладах освіти серед учасників освітнього процесу та порушує їхні найголовніші права в освіті – право на життя і здоров’я.
Тому для мене було дуже важливо 26 квітня взяти участь у дискусії в кампанії проти кібербулінгу на XVII Міжнародному фестивалі документального кіно про права людини Docudays UA.
Разом із Богданом Мойсою, аналітиком Правозахисного департаменту ГО «Докудейз» та Оленою Шульгою, менеджеркою DOCU/Клубів в закладах освіти, обговорювали, які вікові категорії дітей найчастіше є кривдниками та постраждалим, куди і як звертатися у ситуації кібербулінгу, які методи протидії кібербулінгу є ефективними тощо.
Куди звертатися у ситуації кібербулінгу?
Щоб розпізнати, чи потерпає дитина від кібербулінгу, до кого звертатися, як писати заяву та як діяти закладу освіти в такому випадку, батькам та педагогам необхідно ретельно ознайомитися із наказом Міністерства освіти і науки України від 28.12.2019 №1646 «Деякі питання реагування на випадки булінгу (цькування) та застосування заходів виховного впливу в закладах освіти».
Цей наказ затверджує Порядок реагування на випадки булінгу (цькування), який перераховує ознаки булінгу, прояви, які можуть засвідчувати факт булінгу в закладі освіти, визначає суб’єктів реагування, процедуру повідомлення про булінг в закладі освіти, склад комісії, яка розглядає випадки булінгу, її права, обов’язки, порядок роботи, механізми протидії та запобігання цькуванню тощо.
Насамперед батькам необхідно знати, як саме визначити, чи не стала дитина жертвою кібербулінгу. З проявами, які свідчать про цькування, можна ознайомитися у пункті 3 Загальних положень Порядку реагування на випадки булінгу (цькування), а також у матеріалі в межах флешмобу «Запитай дитину про булінг».
Якщо, за спостереженнями батьків, дитина може страждати від кібербулінгу, насамперед необхідно відкрито із нею поговорити про це та звернутися до керівника закладу освіти, у якому це сталося.
Якщо булер та постраждалий навчаються у різних закладах освіти, заяву необхідно подавати директору школи, в якій навчається постраждалий. Далі керівник закладу освіти має діяти у тій послідовності, яка прописана в наказі МОН №1646, зокрема, повідомити про випадок цькування територіальний орган Національної поліції України.
Одна із моїх ключових порад, яку я неодноразово повторював і повторюю: фіксувати й повідомляти факти, а не лише давати власні оцінки тому, що відбувається.
Треба обов’язково робити аудіо-, відео- або письмову фіксацію того, що відбулося, де, коли, як саме, хто був свідком тощо. Адже ці матеріали можна і треба використовувати для захисту прав.
Як протидіяти кібербулінгу?
Переконаний, що найефективніший спосіб запобігати цькуванню – це проводити широку і систематичну просвітницьку роботу. Насамперед, пояснювати всім учасникам освітнього процесу, що їхні певні звички та дії, які вони вважають прийнятними, насправді можуть бути булінгом.
Наприклад, інколи у батьківських чатах вчитель починає назагал роздавати характеристики певним дітям, хоча не має на це права. На мою думку, найкраще працює давній принцип людяної й професійної педагогіки: якщо хочеш сказати щось неприємне – кажи наодинці, якщо хочеш похвалити – хвали прилюдно.
Безперечно, правильною тактикою є і проведення шкільного DOCU/Тижня, під час якого учні переглядають документальне кіно про права людини та обговорюють його.
Треба також пам’ятати, що Інформаційні технології є лише інструментом для здійснення кібербулінгу. Надзвичайно важливо, щоб батьки та вчителі розуміли визначення та ознаки булінгу, спостерігали за дитиною, могли з нею довірливо поговорити про те, що сталося.
Важливо, щоб постраждалий не соромився поділитися своїм болем із батьками, друзями, близькими людьми. Для того, щоб краще вивчити ситуацію взаємодії учнів між собою та учнів і вчителів у класі чи школі, рекомендую використовувати методики анкетування учнів, батьків та вчителів.